Класифікація захворювань тканин пародонту та периімплантних тканин (EFP & AAP World Workshop, 2017)
26.06.2018

Переклад та підготовка публікації - Мирослав Солонько, Христина Рижук, Руслан Притков, Юлія Красовська.

Як ви вже знаєте, під час конгресу Європеріо 9 в Амстердамі було офіційно представлено нову класифікацію захворювань тканин пародонту та периімплантних тканин, розроблену під час світової робочої конференції з пародонтології (World Workshop) в Чикаго в листопаді 2017-го року. В склад робочої групи ввійшло понад 100 експертів з Європейської Федерації Пародонтологів та Американської Академії Пародонтології, а робота по створенню класифікації велась ще з 2015-го року. Класифікація була опублікована в спеціальному випуску одночасно двох журналів - Journal of Clinical Periodontology та Journal of Periodontology, і складається з 19-ти оглядів літератури та 4-х консенсусних звітів. Повні версії публікацій є у відкритому доступі, і ви можете ознайомитись з ними за цим посиланням.

Як ми і обіцяли раніше, ми беремо на себе переклад та впровадження цієї класифікації в Україні. Класифікація є надзвичайно прагматичною та значно простішою, ніж видається на перший погляд. І ми обов'язково допоможемо Вам з нею розібратись. Поки ми готуємо детальний переклад, пропонуємо Вашій увазі переклад основних моментів класифікації, які вже зараз допоможуть вам впроваджувати її у щоденну щоденну практику.

Загалом було виділено 4 групи захворювань та станів, по кожній з яких опублікована консенсусна публікація:

I) Здоровий пародонт, захворювання та стани ясен (Chapple I. et al., 2018)

II) Пародонтит (Papapanou P., Sanz M. et al., 2018)

III) Пародонтальні прояви системних захворювань, набутих та спадкових станів (Jepsen S. et al., 2018)

IV) Периімплантні захворювання та стани (Berglundh T. et al., 2018)

Додаємо також детальний опис кожної категорії захворювань, з підкатегоріями.


І. Здоровий пародонт, захворювання та стани ясен

В консенсусному звіті першої робочої групи (таблиця 2) вперше чітко визначено такі поняття, як здорові ясна та здоровий пародонт. Зокрема, описано параметри норми як для інтактного пародонту, так і для пацієнтів з редукованим пародонтом (наприклад, після завершення пародонтологічного лікування), базуючись на глибині зондування та кровоточивості при зондуванні.

Кровоточивість при зондуванні визначено також основним параметром, який дозволяє діагностувати гінгівіт. Пацієнт з гінгівітом, після відповідного лікування, може повернутись до здорового стану, тоді як пацієнт з пародонтитом зберігає цей діагноз протягом всього життя, навіть після успішного лікування. Більш того, такий пацієнт потребує пожиттевої підтримуючої терапії для попередження рецидиву захворювання.

В цьому консенсусному звіті було також реорганізовано широкий спектр захворювань ясен, не пов'язаних з зубною біоплівкою, а також станів, пов'язаних із первинною етіологією.

ІІ. Пародонтит

В рамках робочої конференції 1989-го року було визначено, що пародонтит має кілька варіантів клінічних проявів, в залежності від віку, коли виникає захворювання, а також швидкості прогресування. Відтак, пародонтит було класифіковано на препубертатний, ювенільний (локалізований та генералізований), дорослий та швидко прогресуючий. В 1993-му році Європейська робоча конференція постановила, що ця класифікація має бути спрощена, і запропонувала розділити пародонтит на дві велиці групи - дорослий пародонтит та пародонтит раннього віку. В 1996 році, на черговій робочій конференції, було визначено, що немає достатніх даних для зміни класифікації. Основні зміни було втілено в класифікації 1999-го року, яка використовувалась протягом останніх 19-ти років. Тоді пародонтит було класифіковано на хронічний, агресивний (локалізований та генералізований), некротизуючий та пародонтит як прояв системних захворювань.

Після 1999-го року з'явився великий масив нової інформації, на основі якої пародонтит запропоновано розділити на три основні групи - некротизуючий пародонтит, пародонтит як прояв системних захворювань та власне пародонтит, без розділення на хронічний та агресивний. Більш того, нова класифікація впроваджує також багатовимірну систему стадій та ступенів пародонтиту, яка може бути змінена чи модифікована при появі в майбутньому нових наукових даних.

Стадія пародонтиту визначається в основному важкістю захворювання, а також складністю його лікування, тоді як ступінь пародонтиту забезпечує додаткову інформацію щодо біологічних особливостей захворювання, зокрема, швидкості прогресування, очікуваного результату лікування та ризику того, що захворювання або його лікування можуть негативно впливати на загальний стан здоров'я пацієнта.

Запропоновано чотири стадії (від 1 до 4) пародонтиту, які визначаються на основі кількох параметрів - клінічна втрата прикріплення, втрата кісткової тканини (абсолютна та у відсотках), глибина зондування, присутність ангулярних кісткових дефектів та їх величина, ураження фуркацій, рухомість зубів, а також втрата зубів внаслідок пародонтиту.

Система ступенів включає три рівні (ступінь А - низький ризик, ступінь В - помірний ризик, ступінь С - високий ризик прогресування) та описує, окрім прогресування захворювання, також загальний стан здоров'я пацієнта і інші фактори ризику, такі як паління чи метаболічний контроль при діабету.

Таким чином, визначення ступеню пародонтиту дозволяє ввести в діагноз фактори самого пацієнта, які є дуже важливими для комплексного підходу до лікування.

ІІІ. Пародонтальні прояви системних захворювань, набутих та спадкових станів

Нова класифікація включає також системні захворювання та стани, що можуть мати вплив на тканини пародонту. Визначено, що існує ряд рідкісних системних розладів (наприклад, синдром Papillon Lefevre), при яких у ранньому віці виникає важкий пародонтит. Такі стани віднесені до групи "Пародонтит як прояв системних захворювань", і вони повинні класифікуватись на основі основного захворювання. Інші системні стани, такі як новоутворення, можу впливати на тканини пародонту, незалежно від пародонтиту, зумовленого зубною біоплівкою. Відповідно, такі клінічні стани повинні також бути класифіковані відповідно до основного системного захворювання. Однак, є кілька поширених системних захворювань, як, наприклад неконтрольований цукровий діабет, які можуть впливати на перебіг пародонтиту. Ці захворювання є частиною багатофакторної природи таких комплексних захворювань, як пародонтит, і тому вони внесені в систему стадій та ступенів пародонтиту.

Зміни в класифікації спадкових та набутих деформацій та станів тканин пародонту

Мукогінгівальні стани

Запропоновано нову класифікацію ясенних рецесій, що базується на фенотипі ясен, апроксимальній втраті клінічного прикріплення, а також оцінці оголеної поверхні кореня та цементно-емалевої границі. Окрім того, термін пародонтальний біотип замінено на термін пародонтальний фенотип.

Оклюзійна травма та травматичні оклюзійні сили

Термін "надмірні оклюзійні сили" замінено на термін "травматичні оклюзійні сили", які описуються як сили, що перевищують адаптаційні можливості пародонту та/або зубів. Травматичні оклюзійні сили можуть призвести до оклюзійної травми (ураження) та надмірного стирання чи зламу зуба. На сьогодні немає даних досліджень на людях, які б підверджували вплив оклюзійної травми на прогресування втрати прикріплення при пародонтиті.

Фактори, пов'язані з зубами чи протезними конструкціями

В новій класифікації подано розширений опис цієї теми. Термін біологічна ширина замінено на термін супракрестальні прикріплені тканини. Було додано дані щодо клінічних маніпуляцій, пов'язаних із виготовленням непрямих протезних конструкцій, оскільки є нові дані щодо їх впливу на виникнення рецесій та втрату клінічного прикріплення.

ІV. Периімплантні захворювання та стани

Вперше в класифікацію було введено групу захворювань периімплантних тканин. Було зроблено спробу охопити всі аспекти здоров'я периімплантних тканин, а також їх захворювань.

Здорові периімплантні тканини.

Здоров'я периімплатних тканин описане як клінічно, так і гістологічно. Клінічні, здорові периімплантні тканини характеризуються відсутністю візуальних ознак запалення та кровоточивості при зондуванні. Здорові тканини можуть існувати також на імплантатах зі зменшеною кількістю кісткової підтримки. Неможливо визначити діапазон глибини зондування, сумісної зі здоров'ям.

Периімплантний мукозит.

Периімплантний мукозит характеризується кровоточивістю при зондуванні та візуальними ознаками запалення. Є переконливі докази того, що периімплантний мукозит спричиняється зубною біоплівкою, однак є мало доказів щодо наявності периімплантного мукозиту, що виникає без відсутності біоплівки. Периімплантний мукозит є зворотнім, і лікується шляхом контролю зубних відкладень.

Периімплантит.

Периімплантит - це спричинений зубними відкладеннями патологічний стан периімплантних тканин, який характеризується запаленням периімплантної слизової та подальшою прогресуючою втратою кісткової тканини. Вважається, що периімплантиту передує периімплантний мукозит. Периімплантит асоціюється з недостатнім контролем зубних відкладень та наявністю в анамнезі важкого пародонтиту. При відсутності лікування периімплантит швидко прогресує, і це прогресування є нелінійним.

Дефекти м'яких та твердих тканин навколо імплантатів.

Нормальне загоєння після втрати зуба призводить до зменшення лінійних розмірів альвеолярного відростка, що, в свою чергу, спричиняє дефекти твердих і м'яких тканин. Латеральні дефекти альвеолярного відростка можуть виникати в ділянках значної втрати тканин пародонту, травми при екстракції зуба, ендодонтичної інфекції, зламу кореня зуба, тонкої вестибулярної кісткової пластинки, неправильного положення зуба, травми чи пневматизації верхньощелепних синусів. Інші фактори можуть бути пов'язані з прийомом медикаментів та системними захворюваннями, агенезом зубів та тиском протезу.